Іван Карпенко-Карий

(1845—1907)

Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в слободі Ар-сенівка на Херсонщині в сім'ї управителя поміщицького маєтку. Його батько, Карпо Адамович Тобілевич, мав дворянське коріння, мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з простого селянського роду.

Коли хлопцеві виповнилось одинадцять років, він вступив до Бобринець-кого повітового училища, після закінчення якого служив на різних посадах: починав писарем і канцеляристом, згодом був судовим та поліцейським чиновником. Служба задля хліба щоденного не надто приваблювала обдаровану людину, однак збагатила письменника цінним життєвим досвідом, що пізніше неабияк прислужився в роботі над драматичними творами.

Ще за часів навчання І. Тобілевич захопився театром, брав участь в аматорських виставах, мріяв про акторське майбутнє. Тому й залишив службу і приєднався до професійного українського театру, обравши псевдонім Кар-пенко-Карий. Перша частина псевдоніма походить від батькового імені (Кар-пенко — син Карпа), а друга — від прізвища персонажа драми Т. Шевченка «Назар Стодоля», хороброго козака Гната Карого.

За участь у політичній діяльності І. Тобілевич потрапив на заслання до Новочеркаська. Там працював ковалем, згодом відкрив палітурну майстерню. Маючи вдосталь вільного часу, із головою поринув у драматургічну працю. Відбувши заслання, митець повернувся в Україну й оселився на власному хуторі Надія.

Тривалий час І. Тобілевич з успіхом поєднував працю актора й драматурга. Він не лише зіграв на сцені чимало різних ролей, а й написав п'єси, що стали класикою української літератури й театру.

У зв'язку з погіршенням здоров'я драматург був змушений виїхати на лікування за кордон. Помер Іван Карпенко-Карий 15 вересня 1907 року в Берліні, похований на хуторі Надія.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. У зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми) запишіть відомості про життя драматурга.

Виявляємо вміння вчитися, ініціативу та підприємливість

2. Виявіть ініціативу: у довільній формі (плаката, повідомлення в соціальній мережі, презентації тощо) підготуйте цікаву інформацію про життя І. Тобіле-вича, поділіться нею з однокласниками.

Творча діяльність

Діти в родині Тобілевичів змалку захоплювалися театром. Любов до мистецтва перейняли від матері Євдокії Зіновіївни, людини простої, але дуже обдарованої. Брат І. Карпенка-Карого, відомий актор Панас Саксаганський, пригадував: «Вона знала напам'ять усю "Наталку Полтавку", і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб... Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю "Наталку" напам'ять».

І. Тобілевич брав активну участь у роботі драматичного гуртка, що діяв у містечку Бобринці на Єлисаветградщині (нині — Кіровоградська область). Актор-початківець виконував ролі у виставах за п'єсами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Я. Кухаренка. Найбільше любив драму Т. Шевченка «Назар Стодоля», у різний час грав ролі Назара і його товариша Гната Карого.

Набутий на професійній сцені акторський досвід і потреба розширення театрального репертуару зумовили звернення І. Карпенка-Карого до драматургії. Йому належить авторство вісімнадцяти драматичних творів. Серед них «Бурлака», «Безталанна», «Бондарівна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

У творчості драматург відмовився від етнографізму, відчутно посилив соціальний і психологічний моменти. Схожа тенденція виявилась у його виконавській манері (за свою акторську кар'єру зіграв понад 50 різних ролей). Образи Мартина Борулі («Мартин Боруля»), Герасима Калитки («Сто тисяч»), Терентія Пузиря («Хазяїн») у виконанні І. Карпенка-Карого одержали поглиблене психологічне трактування. Твори драматурга засвідчили перехід українського театру від побутових до соціально-психологічних тем і проблем.

Коментар фахівця

Твори Тобілевича однаково гарні чи для спектаклю, чи для читання. Правда, як читати всі п'єси підряд, то можна зауважити, що в декількох п'єсах виступають одні і ті самі особи, тільки кожен раз в інакших відносинах між собою. Та се не послаблює інтересу. Навпаки: перечитавши твори Тобілевича один раз, хочеться перечитати їх ще вдруге і втретє.

А. Кримський, критик, письменник

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну компетентність

1. Коли І. Тобілевич розпочав свою акторську діяльність? Які ролі він виконував?

2. Скільки драматичних творів він написав, до яких тем звертався у своїй творчості?

3. Як ви зрозуміли тезу: «Твори драматурга засвідчили перехід українського театру від побутових до соціально-психологічних тем і проблем»? Пригадайте твір І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Як ви вважаєте, чи порушені в цьому творі соціальні, психологічні проблеми? Обґрунтуйте свою відповідь.

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності, обізнаність у сфері культури

4. Скориставшися матеріалами електронного додатка до підручника, сайта музею

І. Карпенка-Карого «Хутір Надія», підготуйте віртуальну екскурсію «Шляхами видатного драматурга».

Жанрове розмаїття творчості письменника

Драматургія І. Карпенка-Карого представлена різними жанрами. Серед них — трагікомедія, сатирична комедія, соціально-психологічна драма та історична трагедія. Значним успіхом користувалася соціально-психологічна драма І. Карпенка-Карого «Безталанна». Її жанр передбачає наявність гострого конфлікту та складних характерів. Автор розкрив почуття та психологічні суперечності героїв на тлі типових обставин українського села.

П'єса «Сава Чалий» написана в жанрі історичної трагедії. Це твір із непримиренним конфліктом, який завершується загибеллю героя. Звернувшись до теми гайдамацьких повстань, автор зобразив головного персонажа конфліктною, внутрішньо суперечливою натурою.

Драматург звертався й до сатиричної комедії. Її ознаками є викриття суспільних вад, а також змалювання типових характерів і ситуацій у підкреслено смішному вигляді з переважанням сатири, злої іронії та сарказму. Усіма цими рисами наділена п'єса І. Карпенка-Карого «Хазяїн».

Письменник прагнув уникати шаблонів та глибше розкривати характери, показувати маленькі драми й трагедії звичайних людей. У цьому йому допомагала трагікомедія — драматичний жанр, який поєднує риси трагедії й комедії.

У деяких творах І. Карпенка-Карого явища дійсності зазнають одночасно комічного і трагічного висвітлення. Це стосується п'єси «Сто тисяч»: у ній майже анекдотичний сюжет про невдаху, який став жертвою шахрая, поєднався із серйозною історією про мрію маленької, хоч і далеко не досконалої, людини та про те, як ця мрія зазнала краху.

Усі ознаки трагікомедії наявні також у п'єсі «Мартин Боруля».

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Дайте короткі відповіді на запитання.

■ До яких жанрів звертався драматург?

■ У якому творі він зобразив події української історії?

■ Які твори драматурга написані в жанрі комедії?

■ У чому особливість жанру трагікомедії?

2. Пригадайте твір І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Поясніть, чому жанр цього твору визначають як трагікомедію.

Трагікомедія «МАРТИН БОРУЛЯ»

Творчий задум

Іноді почуту від когось незвичайну історію ми недовірливо коментуємо: «Неправда, таке лише в книжках буває!» Нам здається, що художній твір і наше щоденне життя — дуже різні речі. Чи завжди це так? Адже трапляється, що література й життя багато в чому перетинаються між собою. Такі «перетини» свого часу дуже зацікавили письменників-реалістів. Зацікавили настільки, що вони однією з важливих умов успішного твору вважали дійсну життєву основу, а переконливим доказом правдивості характерів — наявність реальних прототипів у своїх героїв. А коли ситуація, що склалась у власній сім'ї, дуже нагадує книжну, зовсім легко заплутатися.

Напевно, І. Тобілевич, уперше прочитавши комедію Ж. Б. Мольєра «Міщанин-шляхтич», був неабияк вражений: твір нагадав про деякі факти з життя його родини. Карпо Адамович Тобілевич, батько драматурга, походив з давнього роду, дворянство якого, однак, не мало офіційного підтвердження. Він доклав багато зусиль, щоб довести свої права, але зазнав невдачі через прикру писарську помилку: у старих документах родове прізвище відрізнялось лише однією літерою — воно мало форму Тубілевич. А це стало вагомою підставою для офіційної відмови у визнанні дворянського статусу. Як же поставився до всього сам драматург? Відповідь на питання дає трагікомедія «Мартин Боруля» (1886).

У п'єсі «Мартин Боруля» драматург показав, що люди дуже залежні від суспільних умовностей і стереотипів. Це може вкрай негативно впливати на їхнє життя. Іноді намір здобути бажаний соціальний статус загрожує перетворитися на манію, що здатна деформувати людську особистість. Тоді справжні моральні цінності — чесність, порядність, працелюбність — підміняються фальшивими уявленнями про щастя.

Автор критично висвітлив одне з таких стереотипних уявлень, за яким цінність людини вимірюється соціальним становищем. Він висміяв віру в те, що аристократизму можливо набувати через формальне наслідування престижного способу життя.

Видатний український філософ Г. Сковорода писав про роль «спорідненої праці» в досягненні щастя. У творі І. Карпенка-Карого цей погляд поширено й перенесено в суспільну площину: важливо бути собою, а не вдавати когось іншого, жити своїм життям, а не наслідувати чуже, хай, на думку багатьох, і дуже престижне. Ідеї філософа по-новому розкрилися в актуальній для реалістичної літератури проблемі «пропащої

сили». Герой І. Карпенка-Карого змарнував життя на ілюзії та поставив під загрозу щастя своїх близьких і достаток родини. Представлений у п'єсі комедійний сюжет поєднується з морально-філософським підтекстом, що змушує глядачів не тільки сміятися, а й усерйоз замислюватися над справжніми людськими цінностями.

Образ Мартина Борулі

Головний герой у переліку дійових осіб схарактеризований як «багатий шляхтич, чиншовик». Це означає, що він не має власної землі, а працює на орендованій, за що й мусить віддавати відповідну плату, або чинш. Інакше кажучи, чиншовик — це орендар. Боруля також шляхтич, тобто дворянин, але з не підтвердженим офіційно дворянським статусом. У Російській імперії налічувалось чимало таких «шляхтичів». Вони дорів-нювались до державних селян, однак зберігали право доводити своє дворянське походження. У більшості випадків це були звичайні хлібороби, які власною працею заробляли на життя.

У розмові з дочкою Боруля пояснює, чому домагається дворянства: «Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай Бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю».

Попрощавшись із бідністю, Мартин Боруля хотів би позбутися й соціальної вторинності. Він конфліктує із землевласником Красовським, бо той його принизив, обізвав «бидлом».

Немає нічого поганого в тому, що Боруля захищає свою гідність. Не це в його особі

критикує автор, а насамперед фанатичну віру в те, що лише дворянство здатне зробити людину щасливою. Насправді виходить якраз навпаки. Недаремно Марися зізнається: «Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік молодий!..» Бажання Борулі вивести й сина на «дворянську лінію» має так само негативні наслідки. Степан лише марно витрачає роки свого життя та пускає на вітер немалі батькові гроші.

Сподіваючись на «дворянство», Боруля таки змінюється, але чи на краще? Ось що говорить про це Марися: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; а тепер же все навиворіт».

Замість здорової моралі трудівника Боруля переймає фальшиві уявлення про «благородне» життя: «...тодізаживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать».

Лише біда змушує його зректися ілюзій. Спаливши документи про «дворянство», Мартин

Боруля зізнається: «Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

В образі головного героя втілено важливий, переважно внутрішній, психологічний конфлікт. Це протистояння різних життєвих цінностей і поглядів на людське призначення.

І хоча Боруля нарікає, що ось, мовляв, «тисяча рублів згоріла», «половина хазяйства пропала», та все ж таки він зберіг головне — родинну злагоду, любов і повагу близьких людей, підтримку приятелів.

Зрештою, і сам дістав добрий урок: не женись за примарним «щастям», а навчайся цінувати те, що маєш.

Оточення головного героя

Усі персонажі більшою чи меншою мірою сприяють розкриттю образу Мартина Борулі. Адже саме він відіграє головну роль у вираженні ідейного змісту твору. Уявивши себе дворянином, герой оцінює інших людей за своєю викривленою міркою. Дружині наказує заводити в побуті панські порядки, дочці забороняє стосунки з її коханим, а синові потурає в його пустопорожньому побуті канцеляриста. Характер Мартина Борулі зображений повно і глибоко, інші ж змальовані узагальнено й навіть стереотипно. Марися нагадує головну героїню драми

І. Котляревського «Наталка Полтавка». Вона так само добра, чесна й працьовита, а головне — здатна на щирі й вірні почуття. Дівчина хоч і поважає батька, але не підтримує його планів щодо дворянства. Її коханий — типовий сільський парубок, а їхні взаємини немов списані

з народної ліричної пісні. Син Борулі Степан робить не свою справу, бездумно копіюючи документи в канцелярії. А його приятель Націєв-ський узагалі є втіленням найгірших рис чиновництва. За душевними й моральними якостями він зовсім не пара Марисі. Майже карикатурно зображений повірений Трандалєв, який представляє в суді й Борулю, і його супротивника Красовського. Трандалєв навіть не намагається приховувати свої на диво цинічні погляди: «Чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи!»

Одне слово, уся образна система трагікомедії підпорядкована важливому завданню: повніше й виразніше розкрити характер головного героя — «багатого шляхтича й чиншовика» Мартина Борулі, який намірився стати справжнім дворянином.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Яка комедія Ж. Б. Мольєра вплинула на автора «Мартина Борулі»?

2. Які родинні обставини драматурга визначили задум «Мартина Борулі»?

Виявляємо літературну компетентність, обізнаність у сфері культури

1. Яку тему обрав драматург для п'єси «Мартин Боруля»? Який аспект цієї теми автор висвітлив?

2. Традиції яких світових та українських майстрів слова розвиває І. Карпенко-Карий у своєму творі?

3. Як він оцінив прагнення героя здобути вище соціальне становище?

4. У чому полягає морально-філософський підтекст твору?

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності

5. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відео-лекцію про комедію «Мартин Боруля». Що нового ви дізналися із цієї лекції? Занотуйте основні тези лекції, які доводить авторка. Які тези вас найбільше зацікавили?

П'єса «ХАЗЯЇН»

Художній задум

Художній задум «Хазяїна» виник у драматурга ще під час його роботи над трагікомедією «Сто тисяч» (1889). Не випадково в ній уже наявні побіжні згадки про багатих землевласників Пузиря й Чобота. Та й в образах Герасима Калитки («Сто тисяч) і Терентія Пузиря («Хазяїн») знайдемо немало моральних і психологічних збігів. Це маніакальна жадоба грошей, нерозбірливість у засобах збагачення, надмірна ощадливість, що часто наближається до скупості, нехтування правом своїх дорослих дітей самостійно обирати супутників життя тощо. Авторові знадобилося майже десять років, щоб усебічно осмислити

й сатирично зобразити новітнього «володаря життя». Роботу над п'єсою він завершив навесні

1900 року, у грудні того ж року одержав цензурний дозвіл, необхідний для сценічної вистави.

Уперше п'єсу було виставлено в січні

1901 року в Києві. Вона мала величезний сценічний успіх — не в останню чергу завдяки талановитим виконавцям. Адже головну роль виконав сам І. Карпенко-Карий, його брати Панас Сакса-ганський і Микола Садовський виступили в ролях економів Феногена й Ліхтаренка, а роль поміщика Золотницького виконав славетний корифей українського театру Марко Кропивницький.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Коли виник задум п'єси «Хазяїн»?

2. Коли автор завершив роботу над твором?

3. У якому році відбулася перша вистава за п'єсою «Хазяїн»?

4. Хто виконав головну роль у першій виставі?

Читаємо взірці української художньої літератури

Улітку ви мали прочитати твір Івана Карпенка-Карого «Хазяїн». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника. В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Життєва основа й жанрові особливості

П'єса написана на реальній життєвій основі. Після скасування кріпацтва відчутно зросла майнова нерівність у сільській громаді, а це призвело до низки негативних наслідків. Із колись однорідного середовища виділилися новітні багатії-землевласники, котрі в гонитві за наживою легко переступали традиційні моральні норми й нехтували громадськими інтересами. На селі назрівав гострий соціальний конфлікт, а талановитий драматург помітив його й відобразив у своїй комедії.

Для реалістичної літератури властиве таке явище, як типізація, тобто процес художнього узагальнення, спрямований на пошук закономірностей у житті людини й суспільства. Типізація поширюється на зображення характерів,

зокрема передбачає втілення в одному образі ознак, що властиві багатьом людям. У постаті центрального персонажа комедії автор подав риси нового й доволі поширеного суспільного типу. Не випадково глядачі впізнавали в образі Терентія Пузиря деяких тогочасних підприємців. А відомий письменник і критик І. Франко навіть зауважив, що постать цього сільського багатія «представлена на фактичній основі українського мільйонера-мужика Харитоненка...».

Відомо, що комедія — це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири висміюються негативні явища дійсності. Головною ознакою жанру комедії має бути сміх. Однак сам драматург писав: «Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки,

котра від комедії жде тільки сміху...». Авторський коментар посутньо уточнює жанрову своєрідність твору. Це справді «серйозна» комедія, яка не лише звеселяє, а ще й змушує

замислюватися над серйозними суспільними й морально-етичними проблемами. Трагікомедія — так визначають жанр п'єси «Хазяїн» у сучасному літературознавстві.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. У чому полягає життєва основа комедії?

2. Що таке соціальний тип? Як ви розумієте поняття типізації?

3. Який саме соціальний тип зобразив І. Карпенко-Карий?

4. Чому він визначив свій твір як «серйозну» комедію?

5. У чому особливість сатиричної комедії?

Тема і проблематика

Драматург узагальнено визначив тему твору. Для нього «Хазяїн» — це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети». Він зобразив героя, який належить до певного соціального, морального й психологічного типу. Такі люди переконані, що є господарями життя, хоча на ділі залишаються заручниками своєї хворобливої манії збагачення.

Забути про все на світі, збирати гроші й не гребувати при цьому жодними засобами — такою є їхня доволі примітивна життєва філософія. Викриваючи цю філософію, автор порушив важливу проблему рівноваги між матеріальним і духовним у житті людини, указав на реальну небезпеку, що її несе неконтрольоване прагнення збагатитися за будь-яку ціну.

Драматург звернувся до започаткованої ще в трагікомедії «Сто тисяч» проблеми влади грошей і показав, що втрата моральної й духовної рівноваги призводить до виродження. Людина перестає бути вільною у своєму виборі й зрештою перетворюється на деталь у механізмі «хазяйського колеса». Тоді в жертву цьому ірраціональному поклику наживи приноситься все, що має для звичайної людини незаперечну вартість: любов до рідних і близьких, дружба і приятельські стосунки, культурний розвиток і духовне вдосконалення, мораль і порядність.

Одне слово, драматург доводить, що збагачення заради збагачення — це насправді шлях повільного самогубства, хворобливе саморуйнування особистості.

Окрім головної проблеми руйнівного впливу збагачення заради збагачення, автор порушив цілу низку інших проблем: суспільної дисгармонії й соціальної відповідальності, моралі й людського сумління, батьків і дітей, освіти й культури.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Як автор визначив тему комедії?

2. У якому творі він уперше розглянув проблему влади грошей?

3. Які ще проблеми автор порушив у творі?

Художня організація

«Хазяїн» — великий за обсягом драматичний твір на чотири дії. У центрі комедії — землевласник Терентій Пузир. Його образ складає композиційну основу твору. Інші персонажі більшою чи меншою мірою узгоджуються із цим образом, допомагають повніше його висвітлити.

Зміст твору розкривається переважно в діалогах і монологах персонажів. Ремарки дуже стислі. Вони вказують на місце дії або інформують про вихід дійових осіб та їхню поведінку на сцені. Події відбуваються впродовж кількох місяців — від літа до початку осені.

Роль експозиції виконують перші чотири яви. У них дається загальна характеристика землевласника Терентія Пузиря та його ділового оточення. У цьому оточенні привілейоване місце належить Феногену, правій руці «хазяїна». Пузир є для нього взірцем успішного підприємця, на якого слід рівнятися: «Халат мільйонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють, учіться!». А від економа Зе-ленського Феноген бере гроші, обіцяючи заступництво перед Пузирем: «А коли дають — бери! І сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном». Стає зрозуміло, що в оточенні Пузиря над усім панує дух наживи й нечесного підприємництва.

Зав'язка твору дає можливість краще висвітлити плани й наміри Пузиря. Він береться посприяти незаконній афері купця Петра

Михайлова. Задля наживи Пузир готовий навіть на кримінальний злочин. Він дуже жорстко порядкує у власному господарстві: на нараді з економами наказує «зробити бідність» та знизити платню селянам. Пузир та його оточення підтримують рух «хазяйського колеса», що розчавлює слабких і незахищених, змушує людей працювати за копійки, не жити, а животіти.

Розвиток дії дає змогу повніше розкрити образ головного героя. Пузир допомагає удаваному банкроту переховувати майно від кредиторів — фактично стає посібником кримінального злочинця. Він відмовляється пожертвувати гроші на пам'ятник І. Котляревському, свариться через це з поміщиком Золотницьким. У господарстві через погане харчування страйкують робітники. Їхні протести підтримує дочка Пузиря Соня. Батько планує видати доньку заміж за сина сусіда-багатія Чобота, а сама вона закохана в учителя Калиновича. Найближчим часом Соня й Калинович збираються таємно повінчатися.

Кульмінаційні епізоди представлені наприкінці третьої та в четвертій дії. Аферу Петра Ми-хайлова викрито, ведеться розслідування щодо співучасті Пузиря. Трапляється нещасний випадок: оглядаючи зібраний урожай, хазяїн одержує тяжку травму.

Розв'язка твору засвідчує повний крах планів Пузиря. З економії він одержує звістку про бунт невдоволених робітників. Тоді ж прибуває урядник з повісткою від слідчого й дізнається, що таки марно їхав: «Скажіть слідователеві, що Терентій Гаврилович одібрав повістку від смерті і скоро дасть показаніє перед Богом».

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Визначте роль монологів і діалогів у творі.

2. Знайдіть у тексті п'єси діалог, який можна вважати зав'язкою. Обґрунтуйте свої міркування.

3. Складіть план статті, за планом підготуйте повідомлення «Художня організація твору І. Карпенка-Карого «Хазяїн».

Виявляємо літературну компетентність, обізнаність у сфері культури

4. Знайдіть в Інтернеті телевізійний фільм за п'єсою Івана Карпенка-Карого «Хазяїн», знятий у 1979 р. за виставою Львівського академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької (постановка Олекси Ріпка). Яке враження справила на вас вистава? Гра яких акторів вам сподобалася найбільше? Обґрунтуйте свою відповідь.

Образ Терентія Пузиря

Він власник величезного господарства, де випасаються численні отари овець та працюють сотні наймитів. Його володіння вражають:

«Їхали ми цілий день. «Чия земля?» — питаємо.

«Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» — «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасійовича Чобота.

Ха-ха! Княжество! Ціле княжество».

А починав Пузир із малого: «Ми були так собі хазяїни, з середнім достатком...». Доводилося жити в степу біля худоби, працювати без відпочинку. Та мрія про багатство змінила простого трудівника, змусила забути про мораль, людяність, порядність. Тільки так можна було зібрати мільйони — наживаючись на чужій біді, переступаючи через людей. Сам Пузир пригадує часи, коли не гребував нічим заради грошей:

«Перше йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору.». А Марія Іванівна, дружина хазяїна, додає: «Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!».

Ось така вседозволеність, майже повна відсутність моральних обмежень і призвела до появи «хазяїна» — мільйонера «у смердючому кожусі». Драматург зобразив потворний соціальний тип багатія-нувориша із цілком відсутньою громадянською відповідальністю. Йому дивно, що є такі, кому не байдуже до інтересів суспільства: «Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх муляють, а вони їм кишені продирають. Чудні люде!».

Драматург показав, яку соціальну загрозу становлять ті, котрі над усе цінують лише збагачення. Та він не перетворив свого персонажа

на монстра в людській подобі. В образі «хазяїна» збережено дещо й від заможного селянина, яким він колись і був. Пузир по-селянському кмітливий, наділений практичним розумом, поважає дружину, хай по-своєму, але ж бажає щастя дочці. Саме Соня змушує батька замислитись над своїм життям: «Недурно казали в гімназії, що у нас людей годують гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить!». Ці слова таки зачіпають мільйонера за живе: «...дочка тілько сказала, що над нею сміялися в гімназії, і мене аж серце кольнуло».

Висміюючи Пузиря, автор представив його в декількох майже анекдотичних епізодах. Чого варта хоча б історія з халатом, у якій розкривається дріб'язковість натури «хазяїна»! А його химерне честолюбство розкрито в епізоді про нагороду (фактично — купівлю за пожертву на притулок). Пузир навіть бороду підстриг, щоб усі бачили орден. Він і не замислюється, наскільки смішним і жалюгідним виглядає в цій ситуації. Та й фрагмент, що змальовує останні дні в житті мільйонера, будується на поєднанні серйозного й комічно-жалюгідного. Мати величезне багатство й померти через свою скупість! Мільйонер погнався за гускою, що скубла на хазяйському полі колоски, упав і забився. «Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, — наказує наймитам помічник Пузиря, — і бігом туди».

І. Карпенко-Карий досяг великої майстерності у змалюванні соціального типу сільського багатія, який виріс із заможного хлібороба до мільйонера, здобув величезні матеріальні статки, однак, підкоривши себе цілком збагаченню, утратив натомість чимало людських рис, а головне, так і не зрозумів, що не все в житті вирішується й купується за гроші.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. З якої соціальної верстви походить Пузир? Завдяки чому він розбагатів?

2. Як Пузир ставиться до громадських обов'язків?

3. Як він ставиться до дружини й доньки?

4. Які типові риси автор виділив в образі Пузиря?

Запрошуємо до дискусії

5. Дайте власну оцінку образу Пузиря. Чи є в цього персонажа позитивні риси?

Оточення «хазяїна»

Персонажі з оточення Терентія Пузиря становлять собою різні характери й соціальні типи.

Економи Феноген і Ліхтаренко дуже подібні до свого господаря. Це справжні хижаки, здатні заради збагачення на все: «Краще зробимо між собою договор: брать, де дають і де можна, а на менших звертать!». Так і відбувається. Щоби приховати свої гріхи, Феноген обмовляє чесного працівника Зозулю й тим самим підштовхує його до самогубства. А Ліхтаренко із цинічною простотою та відвертістю виправдовує свою непорядність: «Всі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидувать, як люде багатіють? Я не такий!».

Дружина «хазяїна», Марія Іванівна, схоже, давно змирилася зі своєю долею. Вона занурилась у щоденні турботи й не перечить чоловікові. Із гіркотою зізнається дочці, яка підтримує робітників: «І я така була, доню, не думай собі!

А життя, знаєш, помалу перекрутило!».

Лише Соні вдається хоча б трохи впливати на Пузиря, а проте і її доля опиняється під загрозою: батько хоче одружити її з нелюбом.

Закохана в учителя Калиновича, Соня переймається його ідеалами. Дівчина прагне бути корисною суспільству, її приваблюють слова коханого:

«Будущина в руках нового покоління, і чим більше

вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..».

Не тільки вчитель Калинович виступає опонентом «хазяїна», а й Петро Петрович Зо-лотницький, родовитий і багатий поміщик. Він представляє соціальний тип «культурного господаря», якому не байдуже до громадських інтересів.

Сам Золотницький добре усвідомлює загрозу для суспільства з боку таких, як Пузир. Він навіть намагається заохотити «хазяїна» до підтримки культурних ініціатив, зокрема закликає надати пожертву на пам'ятник поетові Котляревському. А почувши відмову, обурено зауважує: «До земських діл тобі нема діла, луччих людей свого краю ти не знаєш, знать не хочеш і не ціниш, — я соромлюсь сидіти поруч з тобою за столом».

Усі згадані персонажі допомагають усебічно розкрити ключовий образ твору — соціальний тип хижака-багатія, який заради прибутку готовий переступити будь-які межі: порушити закон, знехтувати всіма моральними й суспільними нормами.

Виявляємо читацьку, літературну компетентності

1. Які персонажі входять до найближчого оточення Пузиря?

2. Якими рисами автор наділив Феногена й Ліхтаренка?

3. Чого вимагали робітники й чому дочка Пузиря їх підтримала?

4. За кого «хазяїн» хоче видати свою дочку?

5. У кого вона закохана?

6. Який суспільний тип представлено в образі Золотницького?

7. Як Золотницький ставиться до Пузиря?

Запрошуємо до дискусії, виявляємо ініціативність

8. Об'єднайтеся в групи відповідно до запропонованих для дискусії питань. Презентуйте висновки, яких ви дійшли, працюючи в групах.

■ Чи є актуальним образ Терентія Пузиря?

■ Яку загрозу для суспільства становлять Феногени та Ліхтаренки?

■ У чому полягає жанрова своєрідність «Хазяїна»?

■ Якою є головна проблема п'єси «Хазяїн»?

Значення творчості І. Карпенка-Карого

П'єси «Хазяїн», «Мартин Боруля» понад сто років живуть на українській сцені. Для багатьох глядачів вони стали улюбленими. У Київському драматичному театрі імені І. Франка в 1950 році роль Мартина Борулі виконав легендарний Гнат Юра, а через три роки на Київській кіностудії за цією виставою було знято фільм-спектакль.

Інші драматичні твори письменника успішно пройшли перевірку часом. Вони стали визнаною класикою нашої літератури й театру. Нові покоління читачів і глядачів знаходять у них те, що змушує замислюватись над важливими суспільними й моральними проблемами.

Високо оцінюючи творчість драматурга, академік С. Єфремов писав: «Можна іноді не згоджуватися з тим, як автор розв'язує питання, але ви раз у раз з інтересом його слухатимете. Це одно вже показує, що в особі Тобілевича маємо неабиякого художника, що вміє грати на струнах людської душі й держати її під чарами свого творчого натхнення. Твори його не перестаріли, та, певне, й довго ще не пере-старіють, незважаючи на прудку зміну інтересів і подій у сучасному житті: є в них дещо таке, що виносить їх поза сферу біжучого життя з його хвилинними настроями та скороминущими інтересами».

Готуємося до ЗНО

У зручній для вас формі (тексту, плану, схеми, таблиці) запишіть у зошит для підготовки до ЗНО відомості про життєвий і творчий шлях І. Карпенка-Карого, зазначте особливості жанру, сюжету, проблематики творів «Мартин Боруля», «Хазяїн».

Запрошуємо до бібліотеки

Щоб більше дізнатися про «театр корифеїв», ви можете завітати до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника й ознайомитися з творами І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля», «Сава Чалий», «Наймичка».

 

Це матеріал з підручника Українська література 10 клас Борзенко, Лобусова